На виконання Комплексної програми посилення державотворчої й консолідаційної ролі української мови у Львівській області на 2023 – 2026 роки у Львівському обласному Будинку вчителя проведено онлайн-семінар лекторію «Мова і суспільство» на тему «Мовний світ Тараса Шевченка».

Перед педагогами Львова та області виступила кандидат філологічних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Добосевич Уляна.

Доповідачка насамперед зосередила увагу на феномені Шевченка як геніального поета, якого вважають основоположником нової української літературної мови. Хоч активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були І. Котляревський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко та інші, але саме Т. Шевченко представив світові універсальну, довершену українську мову.

Для творів Тараса Шевченка характерні такі особливості: орієнтація на весь український народ, на весь обшир України; мінімальна кількість говіркових рис; наявність усіх мовних форм і стилів, крім суспільно-ділового; різноманітні категорії лексики. На Шевченка можна орієнтуватися як на еталон української мови, за винятком правопису.

Уляна Добосевич наголошує, що хоч твори Шевченка – це значною мірою явище незвичайне, несподіване, знакове, маємо і об’єктивне пояснення. Це зв’язок самобутнього таланту і глибинної народнорозмовної стихії, високохудожнього українського фольклору, це дитинство непересічної дитини, проведене в україномовному середовищі. Доповідачка цитує М. Костомарова: «Шевченко говорить так, як народ ще й не говорив, але як він готовий був уже заговорити і тільки ждав, щоб із його середовища знайшовся творець, який оволодів би його мовою і його тоном».

Становлення мовної свідомості Шевченка відбувалося також на основі давньої української мови. Зокрема, у «Посланні…» до Козачковського він згадує, як, ще навчаючись у сільській школі, переписував твори Сковороди та колядки київських бурсаків. Гармонійно у мовний світ поета увійшла й церковнослов’янська мова. Його батько був письменним, любив читати релігійну літературу. Церковнослов’янської навчав у школі дяк. Шевченко глибоко знав біблійні сюжети, використовував їх у своїй творчості, вводячи при цьому церковнослов’янську лексику. У спогадах сучасників не один раз засвідчено обізнаність Тараса Шевченка також і у польській мові, якою він розмовляв, багато читав, а інколи із стилістичною метою вживав у своїй поезії.

У доповіді також порушено питання ставлення поета до російської мови. Треба зважати на те, що більшу частину свого життя він провів у російськомовному середовищі, освіту здобув російською мовою. Однак, за будь-якої можливості у спілкуванні переходив на українську, просив брата писати листи рідною мовою, бо «…як ні, то й читати не буду». Щодо спадщини Шевченка, то збереглися російськомовні щоденникові записи, повісті, написані задля заробітку і видані під псевдонімом Дармограй, поема «Тризна», присвячена Варварі Рєпніній, та поема «Слепая», про яку згадує в листі до Кухаренка:

«Який мене чорт спіткав, що я оце сповідаюся кацапам черствим кацапським словом». Про те, що він вважає свої російськомовні твори невдалими, Шевченко наголошує і у розмові з М. Костомаровим.

Отже, спроби проросійських дослідників спекулювати на російськомовній творчості Тараса Шевченка – марні.

На завершення Уляна Добосевич подала слухачам список літератури, а також методичні рекомендації щодо використання матеріалу доповіді на уроках мови та літератури.