ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ – РОЗВИТОК ОСВІТИ!
(із несказаного на освітній конференції)

Українська система освіти переживає один із найважливіших викликів за час свого існування. Власне якість нашої освіти визначатиме місце України на глобальній карті світу у наступні десятиліття. І якщо ЗСУ сьогодні виборюють незалежність і територіальну цілісність, то завданням освіти є запровадити такі зміни, щоб забезпечити країні перспективу входження у двадцятку найрозвиненіших країн світу. Це непростий шлях. Подивімося, де ми знаходимося сьогодні. Чи наші дискусії, обговорення, у тому числі і у соцмережах, і на різноманітних форумах, призводять до покращення змісту освіти, її якості, чи є звичайним інформаційним шумом?

Що ж ми сьогодні робимо? Які тренди, популярні теми обговорень ми формуємо? Якщо це навіть поверхнево проаналізувати, то ми сперечаємося про освітні простори замість дискутувати про стандарти, програми і підручники. Ми придумуємо ще якісь нові класи замість удосконалити і доповнити те, що є. Ми розповідаємо, як будемо вчити управляти дронами, коли нема ні відповідної професії у переліку, ні відповідних стандартів і програм, ні, тим більше, підручників, загрифованих у МОН. І найголовніше – нема підготовлених десятків тисяч учителів та самих дронів, щоб масово це впровадити в усіх школах. На це потрібні не так кошти, як час і бажання та системний підхід.

Ми розповідаємо про те, як треба зараховувати освіту українським дітям за кордоном, але до сьогодні немає відповіді на те, як ці розповіді узгодити зі стандартами та програмами. Як і немає відповіді на те, як це відобразиться на обсягах освітньої субвенції громадам та на заробітній платі учителів, якщо діти вже не будуть прикріплені до “своїх шкіл”.

Ми говоримо про цінності, але вже понад 30 років не можемо відверто їх перелічити чи назвати. Все уникаємо відповіді на просте питання і ховаємося за словом “загальнолюдські”. І ще багато чого тут можна додати. Усі ці факти свідчать про брак професійності у цих дискусіях, бо у них не чути голосу освітян, професійних спільнот, голосу батьків! Тому всі ці дискусії, ці проєкти без голосу вчителя, директора, вихователя, викладача, батька приречені на невдачу.

Ще однією бідою нашої системи освіти стало засилля різноманітних експертів із громадських організацій, особливо тих, що ні дня не стояли перед учнем чи студентом. Усі вони намагаються отримати доступ до учня чи студента. Так чомусь прийнято, що в політиці, освіті й медицині розуміються всі…Тут, очевидно, має бути система фільтрів, яка буде убезпечувати наші школи від потенційної шкоди, яку можуть завдати такі псевдоексперти.

На фоні цих викликів давайте, хоч би оглядово, глянемо, де знаходиться наша система освіти серед країн світу. Оскільки у зв'язку із загостренням кількастолітньої війни московії проти України в останні роки ми не маємо актуальних даних і враховуючи, що ситуація явно погіршилась, візьмемо дані до 2021 року включно. Не будемо брати багато. Достатньо кількох яскравих показників.

Особливо показовими є результати міжнародного дослідження PISA, попри усю дискусійність його методології. Отже, у рейтингу читання Україна була у четвертому десятку країн, після таких країн як Сінгапур, Канада, Польща, Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, Ізраїль, США, Німеччина та інших. У рейтингу з математики ми також у кінці четвертої десятки. Те ж саме стосується природничих наук. Таким чином, усі міфи про лідерство нашої освіти у світі не мають жодних фактичних підстав (https://testportal.gov.ua//wp-content/uploads/2019/12/PISA_2018_International_report.pdf). І ми не потрапимо у 20 найрозвиненіших країн світу, допоки першою не потрапить туди наша система освіти.

Виникає природне запитання щодо стратегії розвитку освіти, підвищення її якості. Що тільки не вигадують з цього приводу автори різноманітних реформ. Хоча відповідь лежить на поверхні. Зрозуміло, що всі секрети полягають у рівні підготовки та якості добору вчителів.

Щоби додати аргументованості, загляньмо у книжку Андреаса Шлейхера «Найкращий у світі клас», яку так люб’язно розмістило Міністерство освіти і науки України на своєму сайті та запросили виступити на освітньому форумі. Так от, знайому істину відкриває відомий освітянин: «Ніде якість освітньої системи не є кращою, ніж якість її вчителів». Після цієї фрази не треба дивуватися тому факту, що педагогічні спеціальності не користуються особливою популярністю у вступників. Отже, виникає простий перший крок – необхідно збільшити мотивацію для вступу на педагогічні спеціальності. Для цього мало лише збільшити заробітну плату. Ми можемо обговорювати варіанти в  умовах обмеженого ресурсу в часі війни: чи це лише на конкурсних засадах для старшої школи, чи збільшення заробітної плати за певними показниками, чи встановлення надбавок для початківців у перші три роки роботи, чи щось інше. Але це мають бути реальні перші кроки.

Однак лише кроків у напрямку матеріального забезпечення замало. Необхідна ціла система заходів, які б повернули гідне і шанобливе ставлення до вчителя з боку суспільства. Цим має перейматися не лише місцева, регіональна влада і МОН, а й батьківські спільноти, журналісти, митці, науковці, політики. Адже намагання захистити дітей, часто перетворювалося на цькування учителів, принижувало гідність і авторитет усієї учительської спільноти. Чому це потрібно робити? Відповідь дуже проста – без довіри до вчителя, без культивування кращого досвіду, без поваги до праці вчителя, без зацікавлення школою ми не отримаємо високих конкурсів на педагогічні спеціальності. Освіту продовжуватимуть знищувати немотивовані вступники з низькими балами ЗНО, НМТ. Час іде і кожен рік додаватиме деградації освіті.

Наші предки були мудрими людьми, тому нація у періоди бездержавності вижила і відбудовувала державу, бо ключовим у правилах для учня 1816 року, написаними о.Іваном Могильницьким, було: «Вважайте вчителів вашими найбільшими добродіями, яким протягом усього життя належиться вдячність, яку проявляйте старанним відвідуванням занять, щоби не забути настанов і завжди з користю їх застосовувати», – про повагу до вчителя. Якщо комусь замало цих слів, то раджу глянути на сторінку 67 згаданої праці Шлейхера і ви побачите пряму залежність якості освіти від поваги суспільства до вчителя, довіри до нього, а відтак і якості життя в країні. Тобто зневага до вчителя – це покарання для усієї країни. Воно є дорогим і важким. З цього приводу варто запам'ятати слова голови правління Національного банку Нью-Йорка Андерліпа:«Я твердо переконаний, що економічні успіхи Німеччини можна пояснити одним словом – УЧИТЕЛЬ!»

Наступним кроком, після підвищення вступного бала, зарплати і інформаційної кампанії щодо важливості шкіл має бути робота з батьками. Тенденцією у суспільстві є оберігання дітей від зайвої роботи або й від роботи взагалі. Гіперопіка дітей робить їх безпорадними, не готовими до життя. Іноді батькам здається, що наші діти багато вчаться. Якщо наші учні вчаться до 40 годин на тиждень, то в Арабських Еміратах доходить до 60 годин (шкільні години і домашнє завдання). Ми маємо усвідомити, що успіху без праці не буває. У мене є мрія, щоб наші батьки у своєму прагненні, щоб діти отримали освіту, а не диплом, були подібними на тих батьків Нью-Йорка, яких описано в «Прихованій історії американської освіти». Ці батьки у 1917 році вчинили бунт і 10 днів десятки тисяч розгніваних батьків ходили навколо шкіл, що хотіли “зменшити наполовину освітній раціон”. Вони скаржилися, що вчитися в школі стало надто легко. Тодішній мер міста програв вибори через такі освітні експерименти. Батьки розуміли, що освіта дає інше мислення, дає нові можливості реалізувати себе у житті.

Третім кроком має бути велика увага до вдумливого та швидкого читання. Адже, згідно з дослідженнями, від рівня уміння читати залежить рівень соціального статусу особи, рівень злочинності, рівень працевлаштування, рівень агресії. Тут ми не знайшли нічого нового. Просто треба уважніше придивитися до частини тих показників, які були важливими раніше.

Четверте, про зміст освіти. А це не лише перелік предметів для ЗНО чи НМТ, а зміст програм і стандартів з української мови і літератури, історії України, природничих наук. І якщо ми вже зрозуміли, що без україноцентричних наук не буде українського громадянина, і включили історію України як обов'язковий предмет,  то зараз варто подорослішати і зрозуміти, що без природничих наук не буде заможного, самодостатнього і цікавого своїми ідеями для світу українця. Тому не варто боятися додати фізику, хімію, біологію у всі технічні спеціальності відповідного профілю з пріоритетним ваговим коефіцієнтом. Звичайно, що рух за об'єднання з усім світом передбачає знання англійської мови. Без якісних підручників це неможливо. Щоб забезпечити відповідну якість навчання, невже не можна викупити права на відповідні оксфордські чи кембриджські видання замість видумувати свій велосипед ось уже кілька десятиліть? Не є секретом, що саме цими підручниками користуються вчителі у школах, де учні добре вивчають англійську.

П’яте, а можливо, найперше – це цінності, на яких має триматися система освіти і вся країна. Ми ганяємося за чужими цінностями, забуваючи про народну педагогіку, про одвічні наші цінності. Щоб зрозуміти про що тут мова, давайте згадаймо хоча б повчання великого правителя нашої країни Володимира Мономаха своїм дітям…

                                                                                 Олег Паска, директор департаменту освіти і науки ЛОВА