У Львівському обласному Будинку вчителя триває щорічна обласна виставка-конкурс «Мамина світлиця».

Вже стало традицією запрошувати на такий захід студентів Львівського музичного фахового коледжу ім. Станіслава Людкевича, зокрема відділу народних інструментів та відділу співу. Студенти коледжу мали змогу оглянути 60 вишиваних рушників, серед яких – старовинні, обрядові та сучасні.

Про українські рушники як символ українства розповіла присутнім кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАНУ Ганна Войтів.

Вона наголосила на тому, що в українській народній культурі рушник вважається одним з найпомітніших і шанованих виробів і відіграє особливу роль. За поняттям «рушник» початково стояло утилітарне значення «предмет побуту, довгастий шматок тканини для витирання частин тіла, посуду». Його насамперед вживали для витирання рук, тому назва походить від слова «рука».

Згодом рушники ткали і вишивали. Такий, прикрашений орнаментом, рушник став оберегом українського народу, символом дому, рідної землі, України.

Рушник супроводжував людину все її життя. Він прикрашає побут, його розміщають над іконами у хаті та в церкві. Рушником приймали дитину від породіллі, благословляли заручини, на рушник ставали молоді, ним скріплювали купівлю-продаж і зводили сволок у хаті, проводжали в дорогу і в останню путь, опускали труну в могилу і пов’язували його на могильний хрест.

Усім відома «Пісня про рушник» на слова Андрія Малишка, де мати «рушник вишиваний на щастя, на долю дала» або ж Шевченкова «Тополя», де дівчина звертається до матері: «Рушниками, що надбала, спусти мене в яму». Особлива роль рушника у весільному обряді. Не випадково українська фразеологія фіксує основні етапи до шлюбу через ключове слово «рушник»: готувати рушники, посилати за рушниками, подавати рушники, брати рушники, вернутися з рушниками, ставати на рушник.

Існують різні типи рушникової вишивки: хрестик, напівхрестик, гапт, низь, стебнівка, настилування, стебловий шов та ін.

Цікавими є традиційні українські орнаменти і візерунки. Для найдавнішої української рушникової композиції характерними є символічні зображення рослин (рожа, мальва, мак, барвінок, калина, виноград, хміль) і птахів (півні, орли, голуби, горлиці, лебеді). На найстаріших рушниках для прикрашання оселі часто вишивали «дерево життя», яке вказує на перемогу життя над смертю, на зв’язок поколінь.

На окрему увагу заслуговують кольори рушникової композиції, які передають національний колорит і відтворюють національну символіку, українське світосприймання. 

Найбільша цінність рушників полягає в тому, що за видимою для всіх красою ховається відомий для знавців символізм спеціальних орнаментів, в яких зашифровано знання про життя, людей, зв'язок людини зі своїм давнім родом.

Український вишитий рушник – це святиня нашого народу, наш родовід і пам'ять, символ добра та любові. Тому слід відноситися до вишивки з любов’ю та повагою.