Львівський обласний Будинок учителя провів історико-культурологічний лекторій для освітянської громади на тему «Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам’ять. Голодомор в Україні – геноцид українського народу» за участю консультанта Львівського Центру професійного розвитку педагогічних працівників Васільєвої А. В.

Щороку в листопаді в Україні та світі вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Пам’ять про загиблих не від голоду внаслідок неврожаю, природного лиха, а цілеспрямованого геноциду українців – жертв сталінського режиму.

Радянський диктатор розпочав війну методом голоду. Йому вдалося на деякий час приборкати непокірну республіку, поховати правду про геноцид під лавиною брехні та фальсифікацій. Минуло дев’яносто років, а ми і сьогодні маємо психологічні та соціокультурні наслідки.

Юрист-міжнародник Рафал Лемкін, який є автором терміну «геноцид», назвав події в Україні «класичним прикладом радянського геноциду». Було сплюндровано і знищено ядро сільського суспільства в Україні, яке тоді було ядром української нації.

Цього року українці вшановують пам’ять жертв сталінського режиму в умовах повномасштабної війни з росією. Війни, яка знову супроводжується геноцидними практиками. Російський режим не приховує мети знищити українську ідентичність. Москва знову використовує їжу як зброю.

Страшний урок історії для українців полягає в тому, що, втрачаючи власну державу, ми стаємо беззахисними перед злочином геноциду. Тому сьогодні ми так відчайдушно боремося за неї.

Урок для світу полягає в тому, що, закриваючи очі на страшні злочини рашистського режиму, закладається фундамент для їхнього повторення.

Засудження та покарання усіх без винятку винуватців у злочинах людства є запобіжником від повторення геноцидів. Лише пам’ять та визнання Голодомору в Україні геноцидом є кроком до утвердження історичної справедливості.