Напередодні Дня працівників освіти продовжуємо серію розмов з освітянами Львівщини про вибір професії, щоденну роботу, дітей, виклики сучасної школи та те, що допомагає залишатися у професії й рухатися далі.

Наступна героїня нашої серії – Юлія Шаловило, учителька біології, кандидатка біологічних наук, заступниця директора з навчально-виховної роботи Судововишнянського ліцею імені Тадея Дмитрасевича.

За спеціальністю – генетик. Понад дев’ять років працювала у лабораторії, займалася науковою діяльністю та шукала відповіді на дослідницькі питання. А сьогодні (з десятирічним досвідом педагога) допомагає дітям ці запитання ставити.

- Що для Вас є найбільшою винагородою у роботі вчителя?

Для мене як педагога важлива рефлексія, коли є позитивний фідбек, коли кажуть: «Ой, клас! Дійсно зрозумів (чи зрозуміла), як це працює!» або ж «Дякуємо за урок». Тому подяка за урок – це, напевно, найбільша моя винагорода як для вчителя, що рухає його вперед.

- Ви робили кар’єру науковця у Національному лісотехнічному університеті України, захистили кандидатську наукову роботу, але все-таки обрали дорогу вчителя. Що стало безпосереднім поштовхом, який спонукав Вас зробити такий вибір?

Це, напевно, потреба завжди бачити допитливі дитячі очі, оця невгамовна жага знань… Наших дітей до початку навчання у ліцеї можна порівняти з чистими аркушами, де можна залишити свій відбиток, свій слід. І цим слідом будуть ті знання, які вони здобувають під час моїх уроків.
Знаєте, наукова діяльність – це також цікаво, але там багато рутини, а у школі наче постійний драйв, постійний рух і бажання щось творити, створювати та взаємодіяти разом. Діти надихають. Для мене це найбільша мотивація: не стояти на місці, постійний розвиток.

- Чи були у Вас за понад 10 років вчительства якісь кумедні ситуації або учні, які особливо запам'яталися? Історії, які Вас здивували, запам'яталися, врізалися в пам'ять?

Ну так, розкажу одну історію. Під час вивчення біології людини ми використовуємо муляж – скелет людини. Щоб не було нудно і щоб діти краще запам'ятали, що таке скелет, я його назвала Валєрою. І тепер, коли я кажу: «Я прийшла з Валєрою» або діти запитують: «Юліє Ігорівно, а де Валєра?» – це завжди море емоцій. Саме слово «Валєра» у них асоціюється лише з предметом біології.
Якщо зайти у якийсь клас і запитати: «Хто такий Валєра?», і діти скажуть: «Скелет», значить, Юлія Ігорівна навчала цей клас. Це і кумедно, і така моя своєрідна педагогічна родзинка.

- А хто такий Валєра? Ви його любили чи, навпаки, ненавиділи?

Валєра – це кумедний персонаж із мультфільму «Тачки». Не знаю чому, але, можливо, я як мама надивилася мультфільмів. Мені дуже сподобалося українське озвучення і той Валєра. Діти часто запитували: «Як звати цього скелета?». Моя відповідь була: «Валєра». І так шкільний скелет отримав ім’я і здобув свою популярність серед дітей.

- Що важливо, щоб бути добрим учителем? Це професія, покликання, випадковий вибір? Що, на Вашу думку, найважливіше?

Бути вчителем – це «тримати руку на пульсі», бути такою веселкою, де кожен колір – це певний настрій учителя. Треба вміти дуже швидко перелаштовуватися, реагувати на різні ситуації.
Найперше, у вчителя має бути розуміння дітей і любов до них. Без любові до дітей учительська професія фактично десь на 50 відсотків перекреслюється.
Хоча, звичайно, і фаховість також має бути – це вже другий складник, другий пазлик.
І ще плюс віра в те, що я роблю. Все це відбивається і на результативності дітей та вчителя.
Але все має бути з любов'ю. Все, що робиться з любов'ю, завжди виходить найкраще.

- Ви готуєте переможців олімпіад. Що тут найважливіше? Знайти свого учня, бажання самого учня чи батьків? Готовність учителя пожертвувати своїм вільним часом?

Коли готуємося до олімпіад, найперше – це бажання учня. Коли учень підходить і каже: «Юліє Ігорівно, я хочу взяти участь в олімпіаді» – це вогник, який загоряється в очах дитини, відбивається і в моїх.
Звичайно, своїм часом я жертвую, але це ніколи не викликає відчуття, що в мене вкрали мій час. Це про МОЖЛИВІСТЬ. Це час, який перетворюється на можливість запалити дитину, продемонструвати свою віру у неї, її сили і показати їй: так, у тебе є цей рівень, ти не гірша за інших учнів. Адже часто діти себе недооцінюють.

- А чого діти вчать Вас?

Реагувати на різні ситуації. Наші діти досить сучасні, у них формуються нові взаємовідносини. Наше виховання 20 років тому було дещо іншим. У сучасних дітей є свобода думки. Це вміння сказати: «Я не хочу», сказати своє «НІ», і це нормально – мати відвагу висловити свою позицію.
Це, напевно, найбільше, чого можна повчитися у сучасних дітей – не обмежувати свою думку лише якимись визначеними стандартами.
Дитина на початку навчального року може сказати: «Я вважаю, що біологія не потрібна». Це її особиста думка, яку я сприймаю. Але вже після кількох уроків ця думка може почати змінюватися, треба підібрати правильний ключ, як у випадку зі скелетом Валєрою. Але важливо не пригнічувати дитину і прийняти це «ні». Можливо, воно потребує більшого обґрунтування, щоб перетворитися на «так» або ж залишиться незмінним.

- Яке Ваше особисте вчительське гасло?

Це п'ять «Н»: «Не ний – нема нічого неможливого». Світ мінливий, світ змінюється, ми стикаємося з викликами. Але я завжди кажу собі як учителю: «Головне – не здаватися». Тому – «Не ний – нема нічого неможливого». Оце і є мої п'ять «Н».

- А які теми на уроках біології Вам найбільше подобається пояснювати?

Моя улюблена – усе, що стосується генетики. Я за спеціальністю генетик. Мені подобається пояснювати те, що відбувається на генетичному рівні. Наприклад, що таке ПЛР-аналіз, що таке ДНК, чого воно стосується. Це мої найулюбленіші теми.

- А це збігається з інтересами учнів?

Збігається.

- Але це складна тема.

Так, складна. І це те, що неможливо показати на пальцях. Це потрібно вміти пояснити як фахівцю.
Під час своєї наукової діяльності я використовувала методики молекулярної генетики: ПЛР-аналізу, виділення ДНК, аналізу ДНК... Тому, маючи великий досвід роботи у науковій лабораторії, можу з дітьми поділитися практичним досвідом: наголосити на певних моментах, відповісти на уточнюючі запитання, поділитися досвідом та знаннями, як все це працює на молекулярно-клітинному рівні живих організмів.
У мене уроки ніколи не відбуваються як чиста теорія, бо вважаю біологію наукою ПРО життя та ДЛЯ життя. Важливо вміти наводити практичні приклади та сфери застосування біологічних знань. Особливо сьогодні, в час війни, роль генетики є дуже великою, наприклад, при ідентифікації особи людини шляхом аналізу ДНК. Або ж у час пандемії, спричиненої коронавірусом, використовували ПЛР-аналіз для швидкого виявлення збудника хвороби. Такий підхід «від теорії до практики» відкриває глибші знання та розуміння в учнів. Це коли складне представляємо як просту для розуміння інформацію, яку можна застосувати в житті.

- У Вас є діти?

Син.

- Уже дорослий?

Шестикласник.

- Чи допомагає це краще розуміти дітей такого віку?

Думаю, що так. Коли твоя власна дитина приблизно такого віку, ти краще розумієш, чим вона живе, що їй цікаво, що може бути складним або незрозумілим. Але, звичайно, кожна дитина індивідуальна. Тому в роботі з учнями потрібно насамперед бачити дитину як особистість.

- Напередодні Дня вчителя що б Ви хотіли побажати своїм колегам за фахом?

Усім бажаю найважливішого – сил, натхнення та внутрішнього світла, щоб щодня вистачало енергії не лише навчати, а й запалювати в дитячих очах цікавість до світу. Побільше наших маленьких «дофамінових моментів» – тих простих речей, заради яких хочеться усміхнутися навіть посеред робочого дня. Нехай у кожному робочому дні буде хоча б кілька моментів, коли ми думаємо: «Ось заради цього я люблю свою роботу». Тому бажаю кожному сил, тепла, здоров’я, віри в краще та мирного неба над Україною.

- Дуже дякуємо за розмову!