Новини відділів на місцях
Image

Майданівці зустрілись із учнями ВПУ № 29 м. Львова

01 БЕР 2021


З нагоди Дня пам’яті Героїв Небесної сотні у ВПУ № 29 м. Львова відбулася зустріч із учасниками Революції Гідності та добровольцями ДУК "Правий Сектор". Майже дві з половиною години під час заходу згадували трагічні події, ділились спогадами, говорили про війну на Сході. Адже з Майдану більшість хлопців пішли у складі добровольчих батальйонів на фронт.

Іван Раповий на Майдані отримав поранення. Там 20 лютого снайпер влучив у нього в той момент, коли він рятував з-під куль інших. Іван каже,  пам’ятає все, що з ним відбувалось, з точністю до хвилини. Навіть те, що спершу його поранення вважали смертельним. 

"Куля ввійшла  навпроти серця. Ніхто ж не знав. Всі думали, що це вхідний отвір в серце. А в той момент треба було рятувати тих, кого можна було ще врятувати. То мене відклали. Та зараз трохи кумедно, бо казали, що мені жити зосталось 4 хвилини.( А я все це чув.) Дякуючи отому пораненню в мене народилась третя донечка. Я тоді обіцяв Богу, що якщо я виживу (хоча знав, що то вже кінець), то або народимо, або візьмемо з інтернату дитину. 

На самому "п’ятачку смерті", коли мене поранили, почався ще інтенсивніший обстріл. Герой України Чміленко Віктор (позивний "Чміль") намагався мене винести, та його вбили", - розповів майданівець.

Роман Дзівінський 6 лютого 2014 року втратив руку, коли принесли до намету коробку нібито з продуктами, а вона вибухнула. Далі була довга реабілітація в США. Протезування. 
«Після повернення до України я не міг мовчки спостерігати за подіями на Сході. Пішов на фронт. Я в строю. І протез не заважає мені боронити Україну», - поділився спогадами хлопець.

Степан Циріль - із Криму. Хотів організувати там Майдан, проте не вдалось. Вивіз сім’ю у безпечне місце і пішов у складі «Правого сектору» на фронт. На війні - з 2014 року. Каже, що головне - не потрапити в полон. Тому останню гранату тримає для себе.

«На моїх очах, - згадує Олег Крупа, - на Майдані беркутівці живцем зривали ножем молодій дівчині скальп, ламали руки-ноги. Десятки людей помирали просто від больового шоку. Мені приклали щит до руки, вдарили по ньому –  так я втратив пальці. Але Бог для чогось дав мені можливість вижити». Олег Крупа на фронті також з 2014 року.

Особлива життєва історія і у Федіра Шпитка (позивний «Дід»). Спершу Майдан. Коли почалась війна – пішов до військкомату. Не взяли через поважний вік. Пройшов вишкіл на рівні з молоддю і так потрапив до добробату.

«Війна – брудна справа. Вночі воюєш, а вдень треба копати окопи, щоб вижити. Дуже потрібні ротації. Бо коли довго перебуваєш в зоні бойових дій – втрачається інстинкт самозбереження. Людина не боїться пострілів, втрачає пильність. Щоправда, українське військо вже добре навчилося воювати. І не такі страшні окупанти, як вони розповідають про це по телевізору», - зазначив Федір Шпитко.

Засновник ІГО «Допоможемо нашим захисникам разом»,  волонтер Уляна Кузик повідомила про те, що вже у березні на вул. Генерала Чупринки, 67 відкриють соціальне кафе «Базилік», яке має на меті об’єднати довкола себе хлопців, що були учасниками бойових дій, а гроші від чистого прибутку спрямуватимуть на благодійність.

Освіта, Львівщина, Департамент, портал

Інші інституції

Image Image Image Image Image Image Image Image Image