Львівський обласний Будинок учителя представив для ознайомлення вчителів історії України Львівщини панельну дискусію на тему "Проти волі світу. До 80-річчя Акту відновлення Української Держави".

У дискусії взяли участь науковці, історики, політологи Львова та Києва (І.Соляр, О.Лисенко, І.Патриляк, Р.Забілий, М.Посівнич та О.Пагіря). Працювали дві секції: "Світ і Україна в червні 1941 року" та "30 червня 1941 року: люди, події, обставини".

Україна та українські політичні сили напередодні німецько-радянської війни опинились у надзвичайно складному становищі. Воно обумовилось поділом українських етнічних земель між різними державами, неоднорідністю та незгуртованістю українських організацій у Європі та антиукраїнською політикою головних геополітичних гравців (Великої Британії, Франції, СРСР, Німеччини та Італії).

Найбільш підготовленою до початку німецько-радянської війни виявилась Організація українських націоналістів (ОУН) під проводом С.Бандери. Вона мала чітку і ясну програму дій, схвалену у квітні 1941 року Другим Великим Збором, дисципліновану й організовану силу членства як за кордоном, так і в Західній Україні. Вимушені задля досягнення мети йти на пряме співробітництво з німцями, бандерівці водночас трималися незалежно, мали свою точку зору, вміло конспірували від німців свої плани конкретних дій. Про те, що бандерівці в стосунках з німецькими службами поводяться більш незалежно, зазначала і агентура НКДБ СРСР. 

Володимир Горбовий зазначав, що ОУН та інші українські діячі "... припускали, що Гітлер не допустить до створення нашої самостійної держави. Але ми знали, що суспільно-політична зрілість нашого народу дійшла до вершин свого розвитку і що настала історична хвиля, яку ми повинні використати для свого народу".

Так виникла концепція проголошення Акту відновлення Української Держави вже в перші дні німецько-радянської війни.

Акт відновлення Української Держави було проголошено з балкону будинку товариства "Просвіта" (пл.Ринок, 10). На Високому Замку було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила населення України про Акт і передала благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди. Збори створили уряд - Українське Державне Правління - на чолі з Ярославом Стецьком. Дещо пізніше було організовано верховний державний орган - Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.

Акт 30 червня 1941 року, хоч і був несподіваний, засвідчив усьому світу і, зокрема Німеччині, про те, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити перед кожним, хто намагатиметься топтати волю України.

Проголосивши свій Акт, ОУН сподівалась, що німці з цим змиряться, а насправді викликала незадоволення Гітлера. В дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації зухвальства Бандери та ОУН. Вже 5 липня 1941 року гестапівці заарештували С.Бандеру, Я.Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери:

"Організація Бандери зайняла явно бойове становище проти Німеччини і змагає всіма засобами, включно зі збройною боротьбою, до відновлення самостійности України".

Цей документ згодом відіграв важливу роль на Нюрнберзькому процесі, і ОУН-УПА була визнана цивілізованим світом як воююча сторона.

На ультиматум Гітлера відкликати Акт проголошення Української Держави провідник ОУН С.Бандера, прем'єр уряду Я.Стецько і голова УНК В.Горбовий відповіли відмовою, потрапивши за це до концтабору Заксенгавзен. 

Оцінки даних історичних подій було викладено в доповідях науковців, які змушують подолати усталені стереотипи, спекуляції та пересмикування подій червня 1941 року.