Бути поінформованим — важливо, але зберегти психічне здоров’я, не нашкодити собі та іншим, — важливіше. Адже ми хочемо витримати, відбити навалу й дожити до того дня, коли новини з України знову стануть нудними. 

Найважливіші поради щодо того, як читати новини під час війни, підготувала  громадська організація «Львівський медіафорум».

Ви не можете припинити гортати стрічку новин або вимкнути телевізор. Відчуваєте шквал емоцій, які постійно змінюються — від радості до смутку, від страху до ейфорії. Врешті настає перенасичення — вам здається, що ваш мозок зараз вибухне. А потім — емоційне виснаження. Це типові симптоми, які відчувають у ці дні практично всі. Адже в головах у нас — поле битви інформаційно-психологічної війни.

Сучасна війна — це війна нервів навіть більшою мірою, ніж війна ракет і танків. Агресор використовує всі доступні засоби, аби прискорити результат, найбільш вигідний для нього: капітуляцію. Над інформаційно-психологічними операціями проти України працює величезна кількість російських спеціалістів. 

Їх головним завданням є:

- дезорієнтувати військових загрозами, яких нема;

- деморалізувати військових, що їх спротив є марним, бо їх вже «злили»;

- деморалізувати цивільних страхом за своє життя та своїх дітей, викликати паніку;

- зруйнувати єдину комунікацію держави;

- створити колапс в інфопросторі.

Усе це вигідно агресору, бо змушує нас робити те, що вигідно йому. Але все це абсолютно не потрібно нам. Тому слід, принаймні, намагатися протистояти силам, які затягують вас у вир інформаційного хаосу чи контрольованих ворогом емоцій. Отож:

Не вірте беззастережно. Ви, звісно, знаєте, що вірити можна тільки якісним і відповідальним медіа. Це правда, але з одним застереженням: у медіа працюють люди, а людям властиво помилятись навіть у мирний час. Перевіряти інформацію під час війни надзвичайно важко хоча б тому, що звичний зв’язок із джерелами практично зруйнований. Тому медіа поширюють багато інформації, яка не пройшла стандартної для якісної журналістики процедури перевірки. Відтак важливо перевіряти інформацію, дивитися, які джерела її поширюють, довіряти лише якісним і відповідальним медіа; перевіряти джерело поширення будь-якої інформації, про що би в ній не йшлося. Чи ми бачимо інформацію про подію на власні очі? Чи чуємо пряму мову, зафіксовану на відео і явно не вирвану з контексту? Будь-яке повідомлення у час війни може бути неточним або зовсім не підтвердитись.

Обережно з інтерпретаціями. Творці фейків та пропагандистських матеріалів добре знають, що новини, доповнені фотографіями, відео- чи аудіозаписами, сприймаються на віру набагато краще — адже ось, мовляв, доказ! При цьому часто коментарі чи підводки до цих фото, відео чи аудіо дають готову інтерпретацію, програмуючи на певне сприйняття того, що ви побачите.

Не вірте переказам. І в жодному разі не переказуйте почуте від когось далі без перевірки.  Інакше спрацьовує миттєвий ефект зіпсованого телефону.  Чому це небезпечно? Нещодавнє дослідження ГО «Детектор медіа» та фонду «Демократичні ініціативи» засвідчило, що отримання інформації «з уст в уста» є одним із найпоширеніших способів споживання новин. 28% опитаних кажуть, що в першу чергу дізнаються новини від друзів і знайомих. Усі вони в ці дні працюють «зіпсованими телефончиками», й вам не варто включатися в цей процес. Важливі новини, почуті від інших людей, слід перевіряти в офіційних джерелах, а неважливі пропускати повз вуха.

Не сьорбайте з брудних джерел. І в мирний час, а у час війни особливо, працює величезна кількість інформаційних смітників. Деякі з них транслюють рафіновану пропаганду і добірну брехню, але частіше — чергують брехню з напівправдою і навіть правдою, іноді навіть на позір «незручною» для агресора. Таке подання контенту викликає більше довіри. Це значить, що навіть телеграм-канал, який працює на Путіна, час від часу може написати щось погане про Путіна, аби ви повірили, що цей канал незалежний, і читали далі. Вас може спокушати ідея подивитися, «що там брешуть», як виглядає ситуація з іншого боку. Не варто піддаватись цій спокусі. Токсичні матеріали засмучують, посилюють сум’яття, змушують марнувати час і сили на суперечки в коментарях із людьми, яких ви ніколи ні в чому не переконаєте. Вам, справді, не потрібно знати, що там брешуть — брехня знайде вас і без походів на ворожу інформаційну територію.

Стежте за своєю реакцією. Було б, напевно, безглуздо рекомендувати «заспокоїтись» і «не хвилюватись» у жахливі та вирішальні для країни та її народу дні, але, знову ж таки, виведений з рівноваги, паралізований страхом, розгублений чи охоплений непродуктивним гнівом громадянин — сумнівна цінність для Батьківщини. Якщо відчуваєте, що новини вас занадто фруструють, просто зробіть паузу. У цих паузах, ізолювавшись від новин, можна робити щось для своїх рідних, близьких, для себе (дбати про себе важливо навіть у такі дні) або корисне для Батьківщини. Якщо не можете опанувати свої емоції, краще не споживайте новин узагалі.  Звістки про справді важливі події до вас, скоріш за все, донесуть інші люди, а без неважливих можна прожити кілька годин — перевірено.

Якщо вас це заспокоює — читайте, або дивіться чи слухайте, якщо вам так зручніше. Психологи пояснюють бажання постійно споживати новини у кризових ситуаціях ілюзією контролю. Мовляв, якщо ми знаємо, що відбувається, ми ніби впливаємо на події своїм знанням. Якщо з певних причин ви не можете включитися в боротьбу або допомагати тим, хто бореться,  — заспокоюйтесь новинами. Але!

Не будьте бездумними поширювачами. Особливо це стосується повідомлень з припискою «!!!максимальний репост!!!!» або «ПОШИРЮЙТЕ НЕГАЙНО». Саме завдяки арміям автоматичних поширювачів, які вважають, що роблять щось корисне, натискаючи кнопку «репост», найшкідливіші фейки стають вірусними та охоплюють мільйонні аудиторії. Перш ніж поширити будь-яке повідомлення, переконайтесь, що ви:

1. Уважно його прочитали, якщо в ньому є відео — переглянули, а якщо аудіо — дослухали до кінця.

2. Знаєте людину, організацію чи медіа, що є джерелом повідомлення, і знаєте, яким є першоджерело. Ми ж пам’ятаємо, що навіть медіа і офіційні джерела у кризових умовах можуть схибити й поширити неправду. Чи компетентна ця людина чи організація, чи її теж «попросили поширити»?

3. Розумієте, навіщо вас просять це поширити. Яка мета масової публікації цієї інформації? Чи допоможе вона комусь? Чи спонукатиме до певних дій? Ви впевнені, що це розумно і правильно? Її просто потрібно знати людям? Точно? Чому?

4. Дорахували якщо не до ста, то хоча б до тридцяти. За цей час початковий імпульс згасне, і ви, можливо, зможете подивитись на інформацію, яку вам пропонують поширити, по-іншому. 

5. Не впевнені — не поширюйте. За понад два десятиліття користування соціальними мережами та їхніми попередниками — форумами та блоговими платформами —було небагато випадків, коли люди шкодували, що не поширили інформацію. І масу випадків, коли за бездумне поширення було соромно.

Головне — не робити того, чого від кожного з нас сподівається ворог. 

Світлина із сайту lvivmediaforum.com.